Зумієш втекти – надалі мовчи. Історія Світлани Няньо, Цукор Біла Смерть та музичного індепенденту 90-х


0 246 489

9 червня в Києві виступить Світлана Няньо, учасниця легендарного гурту Цукор Біла Смерть. Вона представить свій новий проект — дует Єлік, утворений разом із польским фрі-джазовим гітаристом Рафаелем Рогінським. З нагоди концерту спеціально для ПОТОПків Олександр Клочков докладніше розповідає про Світлану, найзагадковішу постать так званої «київської сцени» 1980-х — 1990-х років, її творчий доробок, чорних змій та прозорих янголів музичного індепенденту 90-х. 

⇔⇔⇔

Світлана Няньо відома як голос гурту Цукор Біла Смерть, а згодом виконавиця власних мініатюр, у яких різні музичні традиції виплавляються в особисте, і тому не маюче очевидних паралелей ціле. Музика Світлани –  тендітна краса, що народжується та блукає неподалік од безодні. Але щодо визначень – певно у кожного будуть свої асоціації. Комусь може видатись влучним порівняння з “феями”-виконавицями інді-фолку, музикою ethereal-гуртів з лейблу 4AD, або згадка композиторів ХХ століття, що зверталися до віддалених у часі та просторі традицій. У ній немає претензійної складності так званого академізму, чи важкого для сприйняття авангарду, а є власний підхід до традицій чи жанрів. 2016 року Світлана поновила концертну діяльність після 15 років тиші. За виступом на фестивалі Counterflows у Глазго відбулося кілька концертів разом з гуртом Księżyc у рамках фестивалю Unsound. А 9 червня у клубі Mezzanine відбудеться її перший за багато років концерт у Києві.

Початок музичної кар’єри Світлани Охріменко, яка згодом візьме собі псевдонім Няньо, пов’язаний з незалежною сценою, що бурхливо розвивалася в короткий проміжок часу на зламі 80-х і 90-х. Її творчість – одна з причин зануритись у підводні течії музичного андеграунду, блукаючи по яких, легко захопитися, забутися й надовго втратити інтерес до яскравої одноманітності, що панує на поверхні.

⇔⇔⇔

Гурт Цукор Біла Смерть був створений в Києві 1989 року студентками музичного училища імені Глієра Світланою Охріменко (клавіші, вокал) та Тамілою Мазур (віолончель), а також Олександром Кохановським (рояль, клавіші), що вчився на рік старше, та художником Євгеном Тараном (гітара). До цього Таран та Кохановський грали разом із Олексієм “Макетом” Дігтярем, лідером гурту Ivanov Down. Євген Таран, що мав прізвисько “Естет”, виступив свого роду менеджером та автором стилістики гурту – саме йому належить оформлення перших двох альбомів. Тексти пісень писалися Світланою та Євгеном. Це був час, коли музика гуртів на кшталт Swans, Coil чи Einstürzende Neubauten була відома лише вузькому колу обраних, і Цукру, як і багатьом іншим експериментальним гуртам, годі було розраховувати на розуміння широкої публіки на батьківщині.

На початку 90 року Цукор Біла Смерть записує свій перший альбом «Манірна Музика». Запис потрапляє до рук Влодеку Наконечному – засновнику польського лейблу Кока, що спеціалізувався на виданні українського андеграунду. Треки у “Манірній музиці” об’єднані в кілька циклів, і сам альбом подано як збірку, але весь матеріал був записаний в досить короткий період часу на студії звукозапису у Будинку вчених. Там само, з різницею в кілька років, відбувся запис ще двох відомих альбомів київського підпілля: «В.С.С.Ы.К.И.» Коллежского Асессора та «Best Urban Technical Noises» гурту Ivanov Down. Того ж 90 року ЦБС вирушає на гастролі Польщею, і невдовзі після цього Олександр та Таміла залишають гурт. Удвох Світлана та Євген записують експериментальний альбом «Антіной Від’їжджає» з мінімалістичними композиціями, у яких Світлана співає албанською. Згодом цей запис розмістили на другій стороні перевиданої Кокою касети «Манірна музика». Тоді ж Світлана та Євген створюють пост-індустріальні звукові колажі для альбому «Isn’t May Dream – Sonic Dream» проекту Шейк Хай Фай та беруть участь у спільному з гуртом Іван Самшит записі «Самшит не Сахар».

Наступного року ЦБС їдуть до Харкова, де просуванням нової та нетипової музики займалося об’єднання «Новая Сцена», найбільш помітним гуртом якої була «Казма-Казма». У Харкові Світлана та Євген працюють над новим матеріалом, проте більшість пісень для наступного альбому «Село» записано вже у Варшаві, навесні 93-го року.

Цей (останній в рамках гурту) альбом більше нагадує сольну творчість Світлани Няньо. В ньому помітний вплив старовинної європейської музики та взагалі романтики Середньовіччя. Водночас «Село» — найбільш радісний запис в її дискографії. В ньому відчутна іронія й гумор щодо похмурих середньовічних сюжетів, іронічна й назва альбому. У записі альбому бере участь віолончеліст Болеслав Блажчик, який згодом неодноразово гратиме разом зі Світланою.

⇔⇔⇔

У 93 році, за ініціативою харківської «Нової Сцени», гамбурзький лейбл «What’s So Funny About..» видає збірку незалежних гуртів з Києва та Харкова — компакт диск «Novaya Scena – underground from Ukraine». Євген Таран постачав для компіляції треки гуртів із Києва і взяв участь у презентації диску в Німеччині. Згодом Світлана та Євген вирушають до Кьольну, де, спільно з продюсером диску Гвідо Ерфеном, працюють над записом, що мав робочу назву Poincikana Nightmare, але шляхи музикантів розійшлися і проект був призупинений на стадії демо-запису.

Євген зрештою лишається жити у Німеччині, Світлана ж подорожує Європою, граючи у невеликих готелях Трансильванії чи у парках старих міст, співпрацює з іншими виконавцями, як музикант бере участь у перформансах. Докладно про цей період виконавиця розповідає у інтерв’ю активісту російської постіндустріальної сцени Дмитру Тольмацькому. Цікаво, що в інтерв’ю піднімається тема можливих ідеологічних чи езотеричних орієнтирів Світлани: Дмитро питає про ідеї Дженезіса Пі-Оріджа, містичні течії, чи навіть шаманізм. Світлана ж відповідає, що немає нічого універсального й у кожного власні секрети.

Окремі епізоди саундтреку до перформансу «Tansilvania Smile» можна почути на збірці «Сховайся», виданій у Харкові 95 року. До компіляції увійшло багато раритетних записів музичного підпілля, зокрема проекти київського композитора та мульти інструменталіста Олександра Юрченка. За його участі того ж року було записано два альбоми Світлани: «Знаєш, як? – розкажи» та «Лісова колекція». За іронією долі, Юрченко – найменш відомий з музикантів київського андеграунду. На початку 90-х він грав у групі Ярн, а згодом у проекті Віктора Пушкаря Blemish. З Гленом Бранкою чи виступами Taj Mahal Travelers порівнюють його сольний запис — “симфонію «Лічи до ста»”, зіграну на середньовічному струнному інструменті з використанням звукових петель та ефектів. Юрченко створював власні інструменти, схожі на середньовічні щипкові: лютні, цитри, барокову теорбу з другим басовым грифом, що завдовжки міг бути до п’яти метрів.

Записаний у 95-му, альбом Світлани Няньо та Олександра Юрченка «Лісова колекція» був уперше виданий в 2017-му році британським лейблом Skire на платівці. Панівний настрій цього альбому – тривожне споглядання чи пригадування чогось. 15 мініатюр нагадують пориви вітру, що коливає лісове гілля та хвилює води на узбережжі. У текстах пісень Світлани стає все більш відчутною своя поетична мова. Образи кружляють у власному просторі, на відміну від пісень з альбомів Цукру, зникає послідовна сюжетність та згадки про звичайні місце й час. У 90-х записи Няньо розповсюджувалися на власноруч записаних касетах, обкладинка й оформлення яких також створювались кимось із музикантів.

⇔⇔⇔

 З другої половини 90-х у музиці Світлани Няньо починається перехід до більш прозорого акустичного звучання. Результатом цього прагнення легкості та прозорості став її найбільш відомий запис – альбом «Китиці». Запису передував період гастролей у складі тріо під назвою «Пухнасті» разом із гітаристом Сергієм Хотячуком та вже відомим участю в останньому альбомі Цукру віолончелістом Болеславом Блажчиком. Тим самим складом у травні 99 року музиканти приступають до запису альбому на варшавській студії звукорежисера лейблу Кока Тадеуша Судника. Музика «Китиць» має особливий настрій. Сама Світлана радить слухати запис у місці, де можливо бути в напівсні і слухати невідомо наскільки страшні історії.

Найвідоміший трек з цього альбому – меланхолійна та дещо барокова композиція «Біля лісу» — був включений до кількох збірок, найбільш цікава з яких – “Music the world does not see”, видана лейблом Nefryt. Разом із записом Світлани туди увійшли треки львів’янина Ігоря Цимбровського, гурту Księżyc та низки постіндустріальних і неофолкових формацій.

Після виходу диску «Китиці» про Світлану довгий час не було ніяких відомостей. Вірогідно, вона продовжувала створювати музику. Принаймі, починаючи з 2016 року, коли виконавиця кілька разів на рік грала на великих фестивалях, на виступах з різними музикантами були представлені повністю різні програми. До перевидання двох альбомів з Олександром Юрченком, «Китиці» були єдиним виданим альбомом Світлани. Разом із тим, давно ходять чутки про інші, досі нікому не відомі записи. Чи вони справдяться – покаже час. Музика частіше звучить там, де є слухачі. Іноді це може бути нове покоління, що відкриває для себе забуту сцену ранніх 90-х, а іноді птахи та інші мешканці лісового озера.

Єлік (Svitlana Nianio, Raphael Rogiński) 

9 червня, 19.00 — Mezzanine

Подія на Facebook

Придбати квитки

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.