Сумний скетч «Засідання Наглядової ради» | ПОТОП #23


0 27 0

Холодний коридор якогось там поверху олівця на вулиці Мельникова. Каблуки секретарки відстукують нервовий ритм, який збігається з її кофеїновою аритмією – вона не спала всю ніч. Зараз її відправили друкувати папери на інший поверх, бо принтер у кабінеті друкує чорні смуги – а вона забула заправити картридж минулого тижня. Перед тим, як залетіти в кабінет, прислухалась до наростаючого шуму за закритими дверима, де все чіткіше і чіткіше було чутно лейтмотив нічних обговорень. Чи це уже галюцинації? «Бля», «Бля», «Бля», «БЛЯЯЯЯЯЯЯЯЯ» накладались на біти нового альбому Бульвара Депо, який вона зуміла послухати в навушниках під час набору тексту у майкрософт ворд 2003 (піратська версія).

Декілька годин тому. Обговорення
— Здається ми в сраці, колеги. Пропоную випустити пар, уже три години не можемо народити нічого путнього.
Із трюмо дістають пляшку горілки і декілька рюмок, хтось (з тих, хто слідкує за своїм здоров’ям) витягнув гранатовий сік.
— Ну шо, обнуляємось.
Стукає дзвін опівночі, під бій курантів, наче на новий рік, усі дружно проводять сеанс психотерапії. Наче під біт звучить текст відчаю
«БЛЯ, СУКА НАХУУЯЯЯЯ, БЛЯ СУКА НАХУЯЯЯ, БЛЯ БЛЯ БЛЯ БЛЯ БЛЯ БЛЯ БЛЯ БЛЯ БЛЯ».

Усі видихнули, на обличчях з’явилась божевільна усмішка.

— А давайте будемо ну дуже поганими поліцейськими. Якщо уже взяли на себе цю роль і проєбались на етапі… з самого початку. Треба було їм видавати анкети! Зробити тестове завдання! І чому ми не відправляємо хор Верьовки на конкурс???
— Давайте наступного року так і зробимо, а потім просто будемо змінювати склад учасників.
— Взято на розгляд, колего!
— Ми відволікаємось.
— Що бля робити?
— Окей, пункт номер раз. Мені не подобається, що жопа перемогла. Давайте вона буде трясти її тільки з нашого дозволу!
— Прийнято («БЛЯ!»)
— Пункт номер два. Туди вона з концертами ніхуя не поїде.
— Думаєш вона би сама не скасувала виступи? Гля на фідбек ютубчика.
— Да єбать, а хто має бути завжди попереду, ми, чи ці нікому не відомі коментатори?
— А хтось знав, що виявляється є комісія (ми), яка може покласти пісюн на всенародне голосування?
— Всенародне? Якого хуя всього 150 тисяч (чи мільйонів?) голосів на конкурсі, де виступає оце хайпове казкове тріо?

Всі розгубились і мовчки хильнули ще раз.

— БУУУЕЕЕ. Окей. Грошей ми теж їй не дамо. Навіть якби вони у нас були, ми б все одно їх не дали!
— Прийнято («БЛЯ!»)
— І щоб їх якось заробити, відбираємо права у лейблу. Як вам таке, колеги? А? А? Хто мазафакін джиніус?
— Так («БЛЯ!»)

Наша секретарка записує протокол зустрічі і паралельно набирає текст. Вона глянула на годинника і виявилось, що уже 5 ранку. Підняла очі, а за столами сидять копії Вінстона Черчилля і курять сигари. Дехто з них уже спить. Один з них щось бовкнув про принтер і чорні полоски, інший відправив текст в дірект інстаграму артистці, через яку усі тут зібрались. В один момент усі вискакують на стіл і починають танцювати і кричати «БЛЯ».

Секретарка вибігла на 12 поверх, щоб усе роздрукувати, туш потекла, а на голові з’явився сивий волос, який вона з ненавистю вирвала. Дивлячись на нього у білому світлі лампи коридору, вона втрачає свідомість.

Через годину, прокинувшись, вона бачить перед собою роздруковані папери, а лежить вона на зовсім іншому поверсі. Без зайвих питань і з відчуттям провини біжить у кабінет комісії, звідки здалеку знову звучить нічна мантра.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.