Чому до закордонних виступів українських гуртів треба ставитись стримано | ПОТОП #3


0 27 0

Є така професія — любити Батьківщину. Проявляється вона у різних сферах по-різному. Часто (виправдано або ні) ми підносимо своїх співвітчизників ледве не за факт самого їх існування. Кілька років тому серед вітчизняних ЗМІ були популярні матеріали типу «Музика на експорт» — списки українських музикантів, яких «полюбили за кордоном». Інтерес до «нової української хвилі» треба було заохотити і виправдати — це не тільки ми захоплюємося своїми земляками, дивіться, як під них гарцюють європейці («Поки в Україні продовжують обурюватись через нібито брак якісної вітчизняної музики, в українських музикантів з’являються шанувальники за кордоном»).

Подібна стаття з’явилася минулого місяця в онлайн-журналі СЛУХ. Зі списку дванадцяти «українських музикантів, які підкорюють Захід», у підзаголовок винесені найбільш гастролюючі Stoned Jesus та DakhaBrakha. Одним з критеріїв потрапляння виконавців у список стало їхнє постійне перебування у іноземних турах. Саме за цим критерієм українські журналісти мають змогу поставити в один ряд такі різні гурти і спробувати виміряти їхні здобутки. І якщо це можливо зробити кількісно (редакція Karabas Live підрахувала, що кожен з них виступив у понад 30 країнах), то з якісним порівнянням можуть виникнути проблеми.

Stoned Jesus — талановитий і наполегливий гурт (всі знають історію про 500 емейлів, що передували першому закордонному туру), і, безумовно, заслужив своєю працьовитістю постійні тури країнами Західної Європи та Південної Америки і виступи на провідних метал-фестивалях типу Resurrection Fest чи Hellfest. Однак, і солдаут-сольники Stoned Jesus, і участь гурту у великих подіях — це тематична ніша для підготовлених слухачів. З іншого боку, DakhaBrakha своєю унікальністю прокладає шлях до найрізноманітніших сцен та тусовок у різних країнах. Приналежність до дуже умовної world music-сцени робить гурт доречним і на великих міжнародних подіях типу Glastonbury чи Desert Daze, і на розігріві у Океану Ельзи.

Українські закордонні музичні здобутки зазвичай дуже переоцінені вітчизняними ЗМІ. Показова історія сталася із гуртом SINOPTIK, що переміг у міжнародному конкурсі Global Battle of the Bands у 2016 році. Блог LiRoom у інтерв’ю з гуртом перекрутив факти настільки, що назвав гурт «найкращим у світі».

Серед журі конкурсу у різний час були представники Universal Music та Virgin Records, продюсер U2 та учасник Sex Pistols. Але показовим залишається той факт, що стаття про GBOB на Вікіпедії має версії лише трьома мовами — англійською, норвезькою та українською. Музичні конкурси типу Global Battle of the Bands чи Євробачення зазвичай не надто потрібні і не цікаві розвиненим країнам, але здатні наробити галасу або навіть паралізувати життя цілої України на кілька днів. Спробуйте відповісти на запитання, чи мав би гурт SINOPTIK шанси потрапити у поле зору українських ЗМІ, якби не перемога у GBOB і великодушність Святослава Вакарчука. Отож!

Часто виїзд в Європу із концертами уже розглядається як перемога. Втім, нерідко не приймається до уваги той факт, де і перед ким виступають українські виконавці.

«Іван Дорн у Берліні — уже звучить культово!» — прокоментував власний виступ сам музикант. Крім Берліну, минулої весни Дорн відвідав з концертами Кельн та Гаагу. На відео з цих виступів, знятими та опублікованими відвідувачами, з натовпу чітко і неодноразово чути російську мову, російською ж музикант спілкується із місцевою публікою зі сцени. Зустрічі згаданих подій у фесбуці майорять звичними для нас іменами — Олексій, Андрій, Олеся чи Нікіта. В одному з коментарів цікавляться, чи співатиме Дорн російською, а в іншому скаржаться: «Шкода, що квитки коштували 35 євро. Знайомі німці, можливо, й пішли б на концерт, але як для невідомого їм артиста — це дорого». Часто українські гурти в Європі виступають перед своїми співвітчизниками, що з різних причин опинилися за кордоном (наприклад, O.Torvald чи Kozak System). Під питанням залишається, чи справді це такий великий здобуток, про який нам розповідають ЗМІ.

Поїхати у європейський тур при бажанні насправді не так важко (тим більше, після отримання безвізу з країнами ЄС ще й морока із документами відпала). Звичайно, потрібно проробити певну роботу — налагодити зв’язки із місцевими організаторами, вирішити питання із апаратом, спланувати логістику тощо. Зате потім можна пожинати плоди своєї наполегливості і їздити в євротури хоч кожен рік, як це успішно роблять Elephant Opinions, H.Soror чи Bluesbreaker. Останні минулого місяця разом із друзями Reminded вперше проїхалися туром Україною. Із 2011 року гурт щороку буває у 2-тижневому турі європейськими країнами, але ні разу не мав подібного досвіду у власній країні. Українським туром Bluesbreaker вирішили показати, що інтерес до музики існує не лише у великих містах, а для подальшого розвитку місцевим музичним комьюніті часто не вистачає потрібного імпульсу.

Під час дискусійної панелі на тему культурної журналістики на цьогорічному Lviv Media Forum я підкреслив, що сучукрмузжур у переважній більшості випадків помічає тільки столичне життя і найчастіше висвітлює діяльність лише певних гуртів. У якості покращення існуючої ситуації я запропонував заборонити згадувати конкретних виконавців і переїхати цілими редакціями у провінцію і спробувати протриматися там. Схоже, настав гарний час задуматися про Жашків.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.