Новий ритуал Signals Feed The Void | ПОТОП #18


0 34 4

В сучукрмузі є багато невизнаних героїв. Які рано чи пізно змінюють свої проекти (Phooey!), закриваються (тут таких багато), або працюють далі, постійно змінюючи обличчя (Dakooka). Це різні фази відчаю, яку за «період життя артиста» переживає кожен музикант. Це нормальна практика для неоднозначної української сцени, у якій досі не зрозуміло, що робити «сильним і незалежним».

Signals Feed The Void –  одні з тих, хто працює далі, постійно змінюючи обличчя. Творча маса поміж популярних тегів, чи не єдиний український (українськомовний) пост-панк, заснований на спіритичній/містичній естетиці. Віталій Гавриленко (який не любить пов’язувати його з своїм іншим – Fun Service) робить це у парі з Андрієм Печаткіним починаючи з 2014 року. І чомусь ці двоє досі не заслужили слави прекрасних мультиінструменталістів та композиторів.

Навряд проект Signals Feed The Void потрапляли навіть у вузьке коло поле зору за межами стрічки новин Neformat.com.ua, а живих концертів у пам’яті залишилось хіба що декілька – і тільки на фото. Останнім часом здавалось, що проект пропав узагалі й можна було б записувати проект у ще один «який ми провтикали». Але вийшов альбом «Ритуал» у січні 2019, і ось що ми бачимо – наші мультиінструменталісти вилізли із пост-панкової шкури та видали прог-роковий альбом. Ця зміна накльовувалась між брейками у їх попередніх альбомах «Під Покровом», «Останнє Тепло», та і навіть у колаборації з Дем’яном Ферієм на «Непереможному Сонці».

Бекграунд, який би варто було заповнювати не нам, а хоч якоюсь спробою вилізти із шухляди самому проектові – є. Добре, що «Ритуал» – це альбом, який сам рветься звідти усіма способами.

У нього все та ж естетика – трилогія Народження, Процвітання та Руйнування співпадає з кіношним розумінням побудови будь-якої драми. У ньому більше життя, агресії та чесності (яка все ще приховується за міфологічним у текстах) та безумного бажання зіграти на усіх струнах (буквально), ніж у будь-якому альбомі якогось популярного бароко-поп проекту.

«Ритуал» жорстоко відсторонений від реальності, ніби є його чорним дзеркалом. Після народження одразу починається смерть, навіть у треках логіка назв треків є своєрідним (і єдиним) путівником того, що відбувається. Але цей путівник підводить під час прослуховування, бо по суті вся композиція альбому – це життя у прискореній перемотці, де є місце твістам у настрої усіх палітр – і ця еклектика є основним естетичним ключем.

Коли перемотка закінчується, касету викидають на сміття. Проте життя циклічне, навіть якщо у його середині наступає Смерть. Бо після неї починається свобода, навіть якщо це закінчується руйнуванням.

Філософію закінчено.

Слухати «Ритуал»:

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.