10 крутих непочутих українських альбомів 2018


0 265 15

На Потопі можна знайти «19 крутих українських альбомів 2018», але наступний список потрібно випускати окремо – золота підбірка роботяг шоу-бізнесу незалежної сцени, які чомусь загубились у загальному потоці вашої стрічки фисбука поміж рейок поїзду хайпу і мем-музики.

Це недооцінені альбоми, маловідомі артисти. Те, що ми всі любимо пізнавати тільки тоді, коли нам хтось підсуне на тарілці до носа. Сьогодні «Потоп» буде тим набридливим штрикалом і показуватиме пальцем «ая-яй».

 

Yurstruly (ex-Phooey!) – I

Yurstruly – новий проект Нікіти Огурцова (ex-Phooey!), який передислокувався у Французькій провінції та посилає звідти короткі сигнали у вигляді мікстейпів. Цього року обіцяв цілих три, але випустив один – дебют під новим іменем. Мільйон семплів from everywhere, дивний поп, у якому знайшлось місце для нойз-року на бітах, нью-вейву та щирим текстам. Це чистий талант, який продовжує рости і нічого цьому завадити впринципі не може. «Потоп» бажає Нікіті випустити усі написані пісні, видати їх на якомусь Captured Tracks та осідлати коня у світі гітарної інді-музики (де йому уже давно призначено сидіти).

Ghost Cities – Joyhunter

Дебютний проект Миколи Лебедя з іменем Ghost Cities – альбом Joyhunter. Це короткий путівник саксофонових імпровізацій з масивним, важким та глибоким звуком духового інструменту. Альбом звучить як вирвані із контексту музичні фрази-метафори, які ведуть свою власну театральну гру, перегукуючись один з одним в секвенсіях, поміж сеплів та фіелд-рекордингових штучок. Найкрутіше порівняти цей тріп із давкою щоденного урбана, який звучить на тлі тільки тоді, коли до нього прислухатись – це великий монстр мегаполісу з його гіпновайбом, який може тривати вічно.

 

Леді Джанк – Я хочу, щоб грав комп\ютер

Останній альбом київських інді-рокерів, які раптом припинили існування, не те щоб сильно пройшов повз вуха, але зафіксувати в історії його необхідно. Майже одразу після розпаду гурту з’явився проект «Ницо Потворно», де Сергій Гусак перетворився у якогось патлатого наркогероя із значними життєвими травмами.

У «Я  хочу, щоб грав комп\ютер» хлопці всіляко намагаються позбутись інді-рок ярлика, намішуючи трепачини, семплів і всяких нью-скул/фьюча-біт штук, але, здається, це крайня межа їхніх пошуків. Тут багато клішейних елементів (які вони собі взяли за власні фічі), які сумарно звучать як найкращий проект гурту евер. Але всі ми знаємо, яка це, музика відчаю – і що стається з тамими сплесками щирості у полі сучукрмузу версії 2К18 (нічого). Мабуть тому і бенгер «Дикий Громадянин» звучить зараз як ідеальна пісня для прощання з будь-чим, а їх найкраще інтерв’ю в історії музичних виступів на Майклі Щурі – уже не хитрою самоіронією, а останньою можливістю бути собою.

 

Palmo X – A.T.C.W

Електронний проект Palmo X – у списку перспективних фрешменів 2017, а випущений на початку року дебютний альбом A.T.C.W (Around The City Wolves) трохи випав із уваги, як і факт, що Люсі досі не випустила щось більше, ніж декілька пісень з кліпами. Віддаймо честь звучанню композиторки та продюсерки, яка у стилі кращих DIY традицій і доріжки в програмі зведе, і фінальні драфти замастерить, і обложечку намалює, і все сама збере докупи. Крім того, в осінньо-зимовий сезон Palmo X випустила ще два треки, останній Yo Lo Vi – зла машина діпхауз убивства. А після того ще й запустила свій власний подкаст, де веде передачу на інгліші та збирає у випусках круті треки зі світу її музичних бібліотек. Словом, «Спасение утопающих – дело рук самих утопающих», тому від «Потопу» Palmo X – міцний бро-фіст.

НКНКТ– 20420

Небезпечно гратись з репчиком, особливо якщо йде мова про «Прорив року» за версією першої української реп-премії. НКНКТ випустив альбом у кінці грудня, хоч із циферками у нього усе гаразд, помітний імпакт видно тільки зблизька. Зе Флоу іронізує над пацанськими рифмами, читкою на пррр-треппп-нью-скул бітах, хоча у дебютному проекті репера закладена така собі переправа для лінивих любителів олдскулу – ніби позіхаючи зрозуміти «Нову Школу» та спробувати більше не називати її «не тру». Якщо ви з таких та не хочете слухати новий альбом Фріла з треком «Я хочу суку» як спробу старого чоловіка робити щось у контексті нових контекстів репу, НКНКТ залишив багатий реліз на саундклауді, – туди вам і дорога.

Heinali – Iridescent

Що роблять зі свідомістю арпеджіо? Це автомузика, скільки не крути крутилочки на секвенсорі, обов’язковий елемент арсеналу будь-якого електронного продюсера. Мелодія “Розсипається, як намисто”, “сяє, як райдуга”, “тече, як потічок”, “ніби етюд Рахманінова”.. навіщо описувати те, що дає нам сама природа зі своїми законами гармонії, прекрасного у формі і зібраного у змісті композиції?  Продюсер Heinali, заджемивши на студії, потрапив на флоу навколишнього світу, та, інтуїтивно посилюючи його сигнал, записав канонічну роботу та транслює її нам зі свого бендкемпа. За що йому наше дружнє дякуємо.

 

Gamardah Fungus – Crossing the Wasteland

Хороший тріп пусткою з альбомом Gamardah Fungus – це всесвіт Азії у головах інструменталістів та шрами на пальцях від безкінченних повторів. У міксі мінімально звуків, мелодію весь час веде гітара, і це все з єдиною метою – ввести в транс, що магічним чином без концентрації відбувається автоматично. Мантрична музика 12 із 10 та крута (і вдала) спроба вийти у світ на мінімалках з щасливим обличчям у пошуку Знання чи великого Сенсу.

 

Yotsuya Kaidan – Крошка-Комета

Гурт, який забрав естафету у oh, deer! як головний український скрімо колектив без пояснень припинив існування цього року – випустивши на прощання збірник демо. Останній же альбом, “Крошка-Комета” – це надмірна закоханість ендофінами та безліч контрасних станів, юнацька лірика (уже дорослого) вокаліста на тлі своїх минулих неудач. Він вкотре переконує, що чорнобілого не існує, перед нами весь спектр прожитого (і близького нам) на тлі ще більшого спектру гітарної історії емо/хк, з якої Йотсуйя зліпили свій власний звук.   

 

r.roo – Delicate Reflex pt.3

Третя і фінальна частина Delicate Reflex київського електронного продюсера – трудяги r.roo вийшла на природу в гори, урбан, закладений у двох попередніх – зник. Якщо будувати власну хронологію, то довгоочікуваний виїзд у плацкартному вагоні з міста відбувся на третьому треку “I Just Want to Be Here” де у вічній боротьбі зіткнулись сліди мінору (які ніби все псують) із бажанням його позбутись. Як по-іншому пояснити, що це взагалі за проект – не знаємо, хто такий r.roo з його 20+ альбомами – також. Його історія поки максимально закрита в тому що він робить, а те, що він робить створено для тих, кому добре з колонками в обнімку відлежуватись у зимові вихідні.

 

Postman – Everything is New

Костя Почтар, який бігає туди-сюди між своїм гуртом 5 Vymir та власним поштовим Postman’ом для останнього написав новий проект, тихо випустив його улітку та метнувся у свої тури Європою. Це англомовний інді-фольк під трохи кривувату лірику Почтаря з розбором актуалки, яка завжди його і нас всіх оточує та власних душевних абсолютів. Українські пісні – як бальзам на душу, а останній трек завчасно іронізує на тему будь-яких претензій щодо того, наскільки цей чи будь-який наступний альбом Кості гірший за минулі доробки. Красиві історії для маленьких концертів у бібліотеках пройшли швидше, ніж літо. “І хоч маєш купу грошей, і хоч маєш купу часу, ти не знаєш що робити з цим усім, яке нещастя…”

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.