Слово редактора | ПОТОП #7


0 3 0

Перетнувся якось в барі зі знайомим: «Смілива колонка про батька», — привітався він. Знайомий не з музичної тусовки, тому я не одразу зрозумів, що він має на увазі вступну колонку журналу «Більше», який ми з друзями недавно випустили.

Рубрика «Слово редактора» стала атавізмом для української музичної журналістики із переходом в онлайн. Єдине звернення до читачів відбувається при запуску медіа («По-справжньому розважальний і аналітичний контент – це скоріше розкіш, ніж константа. І ми плануємо кардинально змінити цю ситуацію»), наступне можливе хіба що при переформатуванні («И тогда мы останавливали себя: «Мы же журнал о музыке, это уже будет не формат». Теперь мы не будем этого делать»).

Головні редактори музичних видань втратили можливість презентувати журнал читачам, зацікавити їх у своєму продукті. Вони все ще виконують модераційно-адміністраторськіі функції, але сильно залежать від своїх авторів, адже самі практично не генерують контент. Тому спіймати головного редактора сучукрмузжуру на копіпастингу (як це сталося із головною редакторкою українського Vogue) — неможливо, а от на недобросовісному виконанні своїх обов’язків — завжди будь ласка. Тексти досі часто майорять орфографічними, пунктуаційними та фактичними помилками, а іноді взагалі публікуються якісь нісенітниці.

Часом, щоб уникнути відповідальності, контроверсійні матеріали маркуються як редакційні, тому визначити їх авторство виявляється неможливим. Подібну стратегію сучукрмузжури обирають і в спілкуванні зі своїми читачами — якщо ваш коментар і заслужив на увагу редакції, то відповідь може виглядати приблизно так: (вставити смайл-сердечко або смайл-янгол або сумний смайл) або «Сам — дурак, що тобі не подобається?».

Однак у головних редакторів ще залишається остання опора, що єднає їх із власним виданням та його читачами, — особиста сторінка у фейсбуці. Саме там вони іноді постять посилання на нові матеріали свого медіа, підкріплені цікавою історією, пов’язаною із конкретною публікацією. Втім, і ця опція виглядає не як традиційне «Слово редактора», а радше як ще одне джерело трафіка на сайт. Не досягши бажаних результатів, подібний пост з легкістю видаляється зі стіни.

Цікава редакторська історія — це якраз те, що може привернути увагу читачів, дати змогу подивитися на матеріал з приватної точки зору і зробити його більш захопливим. Але цієї особливості українські музичні медіа в гонитві за переглядами та лайками позбавляють самі себе.

На початку колонки я згадав, як зустрів знайомого і у нас зав’язалася розмова про мій редакторський текст. Забув тільки додати, що перетнулися ми в туалеті. Він якраз робив свої справи перед пісуаром, а я, справившися, мив руки.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.