Риторичні запитання Костянтина Почтаря | ПОТОП #15


0 16 0

Багатьом українським музикантам важко висловлювати свої думки в принципі. Співаючі голови не завжди голови думаючі. Тому й не дивно, що трапляються ситуації по типу Дорнґейта, коли одна лише фраза може коштувати підпсованої кар’єри.

Що вже казати про тексти пісень, в яких треба не тільки висловити думки, але часом і заримувати їх — та ще й так, щоб рефрен потім із голови не вилазив. Через це часто тексти українських музикантів і виходять — «аби було». Навіть звернення до ґоустрайтерів не завжди допомагає — трапляються якщо не тексти, складені із газетних заголовків, то «суміш текіли і рокенроллу». Добре, що можна завжди взяти щось із Жадана.

Кілька тижнів тому Karabas LIVE опублікували лістікл, в якому редактор Філ Пухарєв «називає вітчизняних артистів, що мають шанси потрапити до підручників з літератури». Питання тільки: за якими критеріями обиралися ці автори та чим саме цінна їхня поезія? Риторичні запитання, чи не так?

Власне, на риторичні запитання і звертаєш увагу, коли слухаєш пісні проекту Костянтина Почтаря — Postman. Можливо, не одразу, але при більш детальному ознайомленні із творчістю сінґера-сонґрайтера. «Ти не віриш? Заходь побачиш» («Не тікай») — пропоную словами Костянтина заглибитися у його ж тексти.

Костянтин часто використовує фігуру риторичного запитання. Таким чином він звертається напряму до слухачів, залучаючи їх до уявного діалогу. Але не розраховує отримати жодних відповідей, адже вони уже вміщені в самих запитаннях і мають на меті хіба актуалізацію певних проблем: «Стільки фальшивих посмішок навколо. Люди, де ваша щирість?» («До зірок») або «Чому ж ми й досі йдем лише туди, де бали й кораблі?» («Бали і кораблі») чи «Чому я такий чужий на своїй землі?» (“I Mitt Sinn”).

«Цікаво, чи ще багато цікавостей?» запитує Костянтин у пісні «Порожні кімнати», тому ми далі рухаємо думкою. Якщо з попередніми запитаннями все більш-менш зрозуміло — відповіді на них нам відомі, — то у Костянтина є й інші запитання — не такі очевидні.

Подібно дитині, що тільки відкриває для себе світ, Костянтин одночасно захоплюється і сумнівається: “I am wondering what’s on the other side of the road and if I’m old enough not to cross the line? If there’s a gap between me and the outside world, would I consider that it was a fault of mine?” і трохи далі в цій же пісні — “Everybody’s around looking for some love, what am I searching for instead?” (“Another Perfect Chain”). У іншій пісні він все ще вагається, але вже з висоти власного досвіду: «Скільки доріг прокладено в обхід? Скільки разів за життя я губив цей слід?» (“I Mitt Sinn”). На ці запитання, ймовірно, відповідей немає ні у нас, слухачів, ні у Костянтина.

Костянтин Почтар потрапив у карабасівський лістікл за «те, що навіть у часи урбанізму та постправди можна і треба шукати прекрасне в повсякденному». В текстах проекту Postman я чую багато риторичних запитань, тепер і ви їх будете розрізняти при наступних прослуховуваннях. Особливо, коли голос сінґера-сонґрайтера напряму звернеться до вас: «Що чуєш ти — ті самі відривки фраз, кинуті у останню мить?» («Чуєш?») і потім ще раз перепитає: «Ааа ти чуєш?» («До зірок»).

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое