Луна і Віктор Цой: що тут (знову) не так | ПОТОП #4


0 24 0

На тижні поп-співачка ЛУНА, вона ж Крістіна уже-не-Бардаш, випустила пісню «Спящая Красавица». Інформаційне тло релізу наступне: це перший трек після розлучення зі «злым Юрой среди самых лучших Юр» та перший сингл майбутнього альбому «Заколодованные Сны». Не довелось далеко лізти за реакцією в кишеню, за усе сказала юзер Ютубу Maria Paselska:

«Луна Дель Цой»

Тут навіть додати нічого, Крістіну завжди називали другою «Ланою Дель Рей», тільки цього разу сюди долучився вічно живий Цой через схожість басового мотиву пісні ЛУНИ з треком «Перемен». Крім того, сама ж ЛУНА в своєму інстаграмі простібала цю тему одягнувшись у реглан групи КИНО і підписала «Просто я дочка… Цоя».

Колись усі копали під «КИНО» та їх очевидний зв’язок із The Smiths .Так само, як і під «БУЕРАК» та їх очевидний зв’язок з «КИНО». Список довгий, і закінчується він The Nietzsche і Converge та «Брудні» і Royal Blood.

Тему музичних поколінь та інфлуенсів піднімали уже стотисяч разів, здається уже всі «обкашляли цей вопросік» до раку легень. Тим більше, якщо це стосується пострадянської музики, де по дефолту всі музичні епохи засмоктало як пилосос в одне велике сіре соціалістичне тло у кінці 80-их, а всі наступні потуги у жанрових і естетичних спробах у більшості були вторинними західному ринкові. І досі ними є.

Говорити, наприклад, про те, що «хтось у когось спиздив мотив» і водночас гордитись успіхами українських музикантів на Заході (про це у нас була колонка у попередньому випуску) – це прихована двозначність мислення. Бо по суті що одне, що інше є формою підлаштування під певні умови музичного ринку.

Поясню. Використовувати наявні у культурі паттерни (читайте «образи», «музичні ходи» і т.д) у своїй творчості – пристосування до емоційної прив’язаності публіки до того, що вони уже знають і чули. Тури українців на Захід означають рівно те саме – щоб бути рентабельними там, потрібно вписуватись у «їх» культурний код. Якщо ти рентабельний – збираєш зали, але це завжди буде вторинним актом. Таким же, коли локальні герої переосмислюють здобутки попередніх музичних епох у 2к18.

До чого все це. Герметичність мислення там, де її не повинно бути (у творчих колах) – річ, через яку ці самі кола і утворюються. В цьому парадокс, бо усім хотілося би думати про свою унікальність та особливе місце під музичним сонцем, а це річ доволі егоїстична. Щодо кіл слухацьких, які це місце і визначають, їм або порівнювати з тим, що вони уже чули, або вірити словам «свежий воздух украинского инди-рока» і похідним копірайтерським штучкам.

Здається, поки ці кола ніяк не розірвати.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.