Чому новий альбом Cepasa «Dark Beauty» треба чекати більше інших українських альбомів у 2к18 | ПОТОП #7


0 6 0

Минулого тижня продюсер та електронний артист Павло Ленченко, він же Cepasa, дропнув сингл і кліп на пісню Waves з альбому «Dark Beauty», який виходить 5 листопада. Ми бігом побігли в дірект і попросили лінк на альбом. Після його прослуховування хочеться трохи роздумів про те, чому нам всім, хоча б раз у тиждень, потрібно його слухати.

Я читав інтерв’ю Павла, коли виходив третій альбом Noises (2016), їдучи в шумному тролейбусі. І було абсолютно байдуже, що він говорить – бо з боку слухача мене більше захоплювала композиція і звучання треків, які грали у навушниках, ніж спічі про концепцію альбому і все-все, що люблять говорити продюсери про свої дітища.

Ноу оффенс, мені було навіть байдуже, про що йдеться у ліриці. Чому ж я, у 2К16, коли усе почало поглинатись швидким споживанням та бліковими смислами, взагалі увімкнув цей альбом?

Тільки згодом прийшло розуміння, що Cepasa перебуває у дуже цікавому музичному сегменті – у якому повністю відсутній контекст. Навіть його піарники не можуть народити щось більше, ніж:

“Моя новая музыка более танцевальная, драматичная и, вместе с тем, более сумасшедшая. Она о трудностях, которые мы переживаем; об одиночестве и роли близких в нашей жизни; о выходе из состояния вечного ожидания чего-то большего. В то же время новые песни о красоте нашего мира и о красоте самой музыки”

Музика, яка існує поза інформаційним шумом, про який так завзято говорить Cape Cod.

Інтерв’ю у Cepasa такі ж нудні, як і у його екс-колеги Нати Жижченко (Onuka), остання хіба може інколи пороздумувати про роль Чорнобиля у культурі українців та їх світогляді. У неї фоновий контекст проекту існує, а Cepasa він взагалі не потрібен.

Обидва проекти цікаво закидати у контраст, тому що Onuka, порівняно з Cepasa – це стадіонна історія. А Cepasa – це особиста історія кожного слухача, для якого альбоми Павла – смислове полотно, яке саме себе заповнює у ході прослуховування.

Cepasa хочеться слухати самому у навушниках, стояти під сценою на його лайві без відчуття сорому і того, хто тебе хтось бачить, майже неможливо. Тут і розгадка. Cepasa нам потрібен кожному окремо, але не всім разом. Це світла сторона самотності, прекрасна частина нашого забитого в куток особистого світу без соцмереж та зовнішнього впливу. Власне, стрімінгова епоха налаштована на такий вайб, і у цьому випадку їй дійсно не потрібно ніяких прес-релізів.

Dark Beauty, якщо говорити про сам альбом, а не танцювати про архітектуру, складніший за Noises, але пряміший бочкою, сміливіший в аранжуваннях і розкриває Павла як композитора глибше, ніж будь-який попередній. Обов’язково зробіть собі помітку на понеділок та дивіться кліп на трек Waves, щоб згадати про існування самого себе. Бо цього року таких альбомів (читайте – можливостей) вкрай мало.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.