10 років Spotify, які пройшли повз нас | ПОТОП #5


0 14 0

Стрімінгові сервіси піклуються про окремого слухача більше, ніж про створювача контенту. Звідки б взялась така панічна звичка тасувати пісні у плейлисти, руйнуючи альбомні концепти, але натомість знайомлячи нас з новими іменами? Десять років тому нашим Discover Weekly (якби ми жили у Каліфорнії) мав би бути продавець у магазині CD-дисків, який би з радістю навалював нам гарячих релізів. Натомість у нас був хіба last.fm з його скроблінгом та купа завантажених у папки жорсткого диску альбомів.

За час, коли ми намагались знайти якомога хитріший спосіб «обмануть обманщика» і споживати музику безкоштовно (скачування, ютуб, вконтакте, zaycev.net), Spotify перевернув гру – якщо раніше очевидним домінантом у зв’язці «артист – фанат» був артист, то зараз він скоріше «раб системи» ніж звичайний кріпосний селянин. Згадайте того ж постмодерніста Netherfriends, який випускає 25 альбомів на рік, щоб заробити грошей зі стрімінгів. Працю артиста не цінують, треки розкидають на плейлисти, благо, що хоч місце наступного концерту вказують у графі про «tour dates».

Така зміна трону багато пояснює, наприклад чому 99% усіх стрімів належать пісням із «топ-15» артистів. Та чому Дрейк, випускаючи альбом «Scorpion» з’являвся навіть у плейлистах латиноамериканської музики. За безмежної доступності можливість пошуків звужується, що закономірно. Такий тип цензури впринципі неможливо коригувати ніякими способами, ба агресивним навіюванням «шукати щось нове».

Spotify зробив музику хлібом, залишивши видовищем, наприклад, концерт чи вінілову платівку. Хліба багато, і непотрібно бути Ісусом, щоб вистачило на всіх – ти або платиш за підписку, або вислуховуєш рекламу між треками, щоб не платити взагалі нічого. (З нашим культурним кодом, до речі, збігається абсолютно).

Взагалі локально світові музичні бізнес-практики заходять у нас з перемінним успіхом, взяти хоча б те, яким чином фінансуються фестивалі – (не) з кишень спонсорів, а з вартості квитка, як формуються лайн-апи та чому до нас досі не заїхав Mac DeMarco (уявімо, що на вулиці ще 2016 і в нього не злетіла this old dog’івська кукуха).

Youtube Music (про який ми раніше писали) заходить на український ринок. Apple Music локалізується, Deezer отримує українського редактора, на bandcamp уже можна платити і отримувати кошти не тільки через Pay Pal. Насправді навряд щось зміниться глобально, якщо Spotify все-таки зайде на український та пострадянський ринок загалом. Ми не пройшли довгий етап споживання музики на фізичних носіях, як і багато інших штук, на яких (або проти яких) і налаштований new world order Спотіфаю. Ми навіть не знаємо, що йому уже стукнуло 10 років, і що з 2008 по 2012 людям у Європі не сильно подобалась ідея платити підписку за безмежний доступ до контенту, зате у США вона залетіла як щасливий дятел у нове дупло.

Цей маленький ювілейчик вкотре показує, наскільки ми маленькі у цьому всесвіті, навіть якщо цей всесвіт якимось дивним чином, через vpn і мексиканські банківські рахунки поповнюється на суму, яка відкриває нам до нього доступ. Spotify, як і решта стрімінгів, нам ще потрібно буде переосмислити, але наразі я краще поставлю artist radio Lil Peep’а, у якого вчора вийшов новий трек «Cry Alone». Круто ж, правда?

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.